Владика Ярослав (Приріз)
Голова Синодальної комісії
у справах молоді УГКЦ
«Рік після Собору»
Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, преподобні Сестри, дорога Молоде!
1. Вступ
В серпні 2007 р.Б. у м. Києві відбулася IV сесія Патріаршого собору УГКЦ «Молодь у Церкві ІІІ Тисячоліття». Ця подія ввійшла в історію під назвою «Патріарший собор молоді». І справді, абсолютну більшість на Соборі становили молоді люди з усіх частин світу, де є вірні нашої Церкви. Делегати з Австралії та країн Латинської і Північної Америки, з Європи, Росії та України зустрілися на заклик Глави УГКЦ, щоб обговорити стан молодіжного душпастирства та накреслити шляхи розв’язання наявних проблем і покращення актуальної ситуації в молодіжній сфері.
Під час роботи Собору було відзначено, що наша молодь відкрита на високі християнські та людські цінності, а тому має великий потенціал у суспільстві й Церкві. Водночас було констатовано, що молоді люди особливо чутливі на виклики сучасності і дуже незахищені перед небезпеками й загрозами нашої доби. Нерідко великим очікуваннями щодо молоді суперечить не завжди оптимістична дійсність: часто молодь сповнена тривог, розчарувань, турбот і страхів, бо за наявних умов нездатна самореалізуватись; молода людина легко потрапляє в полон спокус, бо, спрагла до пізнання нового й полишена на себе, вона схильна прислухатися до першої-ліпшої пропозиції... Сучасній людині нав’язується модерний світогляд релігійного лібералізму, агностицизму та індиферентизму, які не залишають місця чистій і здоровій вірі, традиційним основам духовного життя – покаянню, чистоті, цнотливості, жертовності, любові, смиренню... Все це підміняється пропогандою окультизму, споживацького способу життя, розбещеності (коли розпусне життя подається як норма, а чисте й святе – як «пережитки минувшини»).
З огляду на це, під час IV сесії Патріаршого собору УГКЦ «Молодь у Церкві ІІІ Тисячоліття» делегати замислювались, як на основі свого великого досвіду наша Церква може допомогти молоді, з одного боку, зреалізувати свій потенціал, а з іншого – уникнути небезпек. Свої пропозиції вони спрямували Синоду Єпископів УГКЦ.
2. Реакція на Собор
Минув рік після цієї знаменної для нашої Церкви події. Оглядаючись назад, аналізуємо, які рішення та пропозиції Патріаршого собору молоді вдалося втілити в життя, та робимо висновки, що ще потрібно здійснити.
Слід сказати, що провід нашої Церкви дуже уважно поставився до рішень та постанов IV сесії Патріаршого собору. З’явилось декілька звернень-послань та конкретні рішення для оптимізації молодіжного душпастирства УГКЦ.
Зокрема, у пастирському зверненні від імені єпископату УГКЦ Блаженніший Любомир висловив щиру подяку молоді за пропозиції, внесені на Патріаршому Соборі 2007 року. Він відзначає її великий потенціал: «Молодь – це великий скарб народу, молодість – неповторна нагода. Хочемо, з Божою допомогою, щоб в нашій Церкві молодь почувалася любленою, захищеною, потрібною, щоби з неї виростало покоління, яким ми будемо пишатися і яке належно та гідно заступить нас». У світлі коментарю уривка зі Святого Письма: «Учителю, де перебуваєш? Ходіть та подивіться» (Ів 1,35-51), який був гаслом Собору, Глава Церкви заохочує молодь пізнати Христа, заглибитися у зміст віри та розповісти іншим правду про Божого Сина. Він також звернув особливу увагу на цінні орієнтири молоді, позитивні вартості й запевнив у підтримці на цьому шляху з боку відповідальних душпастирів, до яких звернувся окремим посланням із проханням підтримати молодь.
Окрім звернень Глави й Отця Церкви до молоді і до старших членів нашої Церкви, звернулись зі своїм словом Синодальна і Патріарша комісії у справах молоді УГКЦ. Зокрема, було відзначено, що молодим вірним нашої Церкви належить розвинути та передати майбутнім поколінням віру наших предків: «Ви – майбутнє світу, ви – майбутнє Церкви. Але щоб стати достойним майбутнім, маєте знайти надійну опору на здобутках минулого та вміло й повноцінно використати всі позитивні можливості теперішнього. Ось чому ми хочемо наголосити на потребі усвідомлення своєї великої відповідальності перед минулими поколіннями, які передали нам безцінний скарб християнської віри й церковної традиції та очікують його помноження в нових умовах ІІІ тисячоліття».
Рішення та пропозиції Патріаршого молодіжного собору уважно вивчив Синод Єпископів УГКЦ, і на їх основі було випрацювано документ під назвою „Напрямні молодіжного душпастирства УГКЦ”. Основним його завданням є визначити пріоритети для здійснення молоддю свого християнського покликання, а також оптимізувати церковні структури для ефективного звершення молодіжного душпастирства. Цей документ також мав на меті підкреслити серйозність намірів Церкви покращити свій діалог як із церковною, так і позацерковною молоддю. Я переконаний, що він внесе динаміку і конкретику в душпастирську працю з молоддю, звільнить її від надмірного формалізму й поверховості.
Синод Єпископів готує також „Стратегію молодіжного душпастирства УГКЦ”, яка міститиме бачення Церкви праці з молоддю упродовж подальших десятиліть на загальноцерковному та місцевому рівнях. Вже сьогодні можемо сказати, що цей документ повинен враховувати те, що молодіжне душпастирство нашої Церкви має спиратися на нашу прадідівську спадщину віри, яка забезпечує юнакові й дівчині свідомість власної духовної, літургійної й культурної ідентичності. Тільки залишаючись сама собою, слідуючи традиції своєї Церкви та народу молода людина зможе гармонійно розвиватися та якнайповніше реалізувати своє християнське покликання.
Молодь – це ті, у кого в руках перебуває майбутнє нашої Церкви і нашого народу. Церква – і це маємо добре усвідомити – є спільнотою людей з різними покликаннями. Це – духовенство, монашество й миряни. Кожен з нас покликаний зробити все задля гідного майбутнього нашої Церкви. Наша Церква народилася в київській хрещальній купелі й упродовж тисячоліття поширилася по всіх континентах земної кулі. Спираючись на багату історію, ми будуємо сучасне життя і впевнено дивимося в майбутнє, де відповідальність за долю Церкви й народу візьме на себе нинішнє молоде покоління.
3. Перспективи
Аналізуючи підсумки Патріаршого молодіжного Собору, можемо сміливо сказати, що він був успішним: Проте ми всі маємо усвідомити, що Собор молоді триває: завершилися його пленарні засідання та праця в групах, але повинна продовжуватися робота з утілення в життя його напрацювань. До цього покликані усі – і сама молодь, і духовенство, монашество та миряни нашої Церкви.
Наше духовенство (єпископи, священики й диякони) виконує апостольське служіння серед Божого люду. Їхня відповідальність за Церкву особлива, бо довірена самим Христом: «Ідіть і навчайте всі народи…» (Мт. 28, 19). Харизма духовенства – вчительська, але також і отцівська: «Бо хоч би ви мали й десять тисяч учителів, то батьків небагато. Я бо вас народив через Євангеліє» (І Кор.4,15). Духовенство є отцями Церкви, котрі духовно народжують, по-пастирськи провадять, по-отцівськи напоумлюють, плекаючи «нових людей у Христі» і дбаючи, щоб храми Божі сповнювалися гомоном нових поколінь дітей Божих – молодих, духовно багатих і національно свідомих християн.
Монашество – від часів заснування й донині – є виявом завжди юного дівицтва нашої Матері-Церкви, живим втіленням і знаменням Божого Царства, яке вже прийшло, але ще має явитися у всій своїй славі. Монашество показує світові християнський ідеал у постійному прагненні до нього. Таке прагнення співзвучне молодіжним ідеалам, воно приваблює радикальністю й шляхетною жертовністю монаших обітів. Переконані, що монашество може багато розповісти молодій людині та запропонувати їй ту альтернативу життя, котре виключає сучасний світ, але котре є справжнім і повноцінним.
Наше мирянство має високе покликання: передавати священну спадщину віри молодому поколінню в сім’ях і родинах, а також створювати умови для приходу в усі ділянки життя – культурну, суспільну, політичну й економічну – нових особистостей, молодих духом і віком. Миряни не тільки «ходять до церкви», але й є Церквою, завдання якої – преобразити людство й оновити обличчя землі. Сподіваємося, що спільними зусиллями наш Божий люд наблизиться до церковної і національної єдності, символом якої вже сьогодні є Києво-Галицький Патріархат – видимий знак єдності вірних в Україні і на поселеннях. Цю велику візію, започатковану Отцями УГКЦ, має розвинути наше молоде покоління. Працюючи для них, віддаваймо їх під покров Пресвятої Богородиці – Матері України, нашої Нерушимої Стіни!
Сподіваюсь, що разом нам вдасться здійснити ті великі задуми, які було сформульовано на Патріаршому Соборі молоді. Переконаний, що це сприятиме скріпленню нашої церковної спільноти через зростання у вірі і в дусі кожного члена нашої Церкви. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами!